“Шароварщина” як засіб відвернути українців від всього українського

Почувши словосполучення “українське вбрання”, національний одяг чи прикраси, що першим зʼявляється у вашій голові?
Пластмасові вінки, червоно-синя тканина та хутір? Подивившись на репрезентацію традиційно українських предметів одягу та культури, ми можемо побачити, що здебільшого уявлення про національне українське вбрання виглядає так:

Подібну репрезентацію можна зустріти в підручниках української мови та літератури, на офіційних плакатах або медіа, радянських фільмах та кіно і в рекламуванні українських товарів! Але щоб отримати реальне уявлення про вигляд українців, достатньо подивитись на фото українських родин 100 років назад.Ми пропонуємо порівняти декілька справжніх фото та попередні репрезентації, що часто можна побачити в медіапросторі.

Черкащина 1930-ті

Село Волосянка, 1930

Гуцульщина: 1925-1939

Соломія Крушельницька в Подільському традиційному вбранні. 1892

Ми бачимо доглянутість та витонченість навіть у вбранні родин з сільської містності.Жодне вбрання не має нічого спільного з першими прикладами уявлення про український національний одяг.

То як так сталось і звідки зʼявилась “шароварщина”?

Пропонуємо розібратись.   

Етимологія слова веде коріння від чоловічих шароварів, які в такому випадку відображають уявлення про найпопулярніші стереотипні образи українського: «сало-оселедець-вареники-гопак». Саме таке вузьке уявлення про елементи побуту змушує українців мати спотворення уявлення про власну культуру. А незнання своєї справжньої історії та культури і є головним інструментом колонізації певної нації. Система відвороту українців від власної культури тягнеться ще з часів Російської імперій, в спробах переконання в існуванні так званого триєдиного народу, та сприйняття України як російської провінції. Але ми приведемо більш свіжий приклад спотворення українських елементів побуту — Радянська влада.

У 30-х роках минулого сторіччя Сталін назвав радянську культуру “національною за формою та соціалістичною за змістом”. У Радянському Союзі проводилася масивна робота з національною ідентифікацією союзних республік, однією з яких і була Україна. Саме ідея утворення одного єдиного народу з 15-ти республік у складі Радянського Союзу і стала стимулом для знищення будь-якої згадки про українське, та прирівнювання кожної з галузей побуту до так званих “братніх народів”. Навіть якщо українці існують — це лише не розумні, смішно вдягнені люди, які п'ють горілку та розмовляють потішною мовою.

Ця ідея здається нам знайомою і зараз, адже інструмент використання спільного і є головним імперським засобом прирівнювання різних етнічно і культурно народів до одного. Але спільна мова, схожий побут та традиції — всього цього українці та московити ніколи не ділили. Тож єдиний варіант — спотворення вже сформованої культури та соціальний тиск. Переконання народу в існуванні єдиної та спільної культури та кепкування над його власною, щоб відвернути націю від свого. Цей засіб наш сусід використовує все сотні років.

Література, кіно, усна народна творчість, зовнішня і внутрішня державна пропаганда — все це частини величезного механізму тиску та знищення ідеї незалежної нації. На пострадянському кінопросторі, зокрема в Росії, Україні та Білорусі, прижився термін «развесистая клюква». Він позначає стереотипне сприйняття росіян, українців і білорусів, спотворені уявлення про нас/них із точки зору величезної машини американського маскульту.

Ось декілька прикладів використання імперських радянських символів у кіно: 

Фільм-спектакль «В степах України» (1952, режисер — Гнат Юра), який є чудовим прикладом шароварщини, відкриває нам історію голів Галушку та Часника на фоні бутафорного зображення української природи, де головні герої у псевдонародних вишиванках утворюють “малоросійський” образ українців, сповнений стереотипами о скупості мислення і примітивному побуті.“Червона спека” — фільм, де Арнольд Шварценеґґер грав суворого, беземоційного радянського міліціонера, на ім'я Іван Данко. Фільм “Залізна Людина-2” — герой Міккі Рурка, на ім'я Іван Ванко п'є горілку і збирає у звичайній московській квартирі дуговий реактор. Або ж канонічне — російський космонавт Лев Андропов у фільмі "Армагеддон" у шапці-вуханці, футболці з червоною зіркою та тілогрійці, який сидить на станції Мир.

Навіщо відкривати новий культурний простір поширювати справжнє уявлення про певну культуру, якщо можна спростити ЇЇ до всім зрозумілих образів?

Саме так шароварщина, як і 90 років тому впливає на наше суспільство. 

Найяскравішим представником сучасної музичної шароварщини є Михайло Поплавський. Його пісні про сало і варенички — це чудовий приклад прояв шароварщини в XXI столітті в усьому, від кліпів до текстів пісень.

Що з цим робити?
Інформаційна боротьба не менш важлива. Поширювати інформацію про феномен, руйнувати стереотипи, якими українців годують сотні років. Знищити ці установки й у власній голові, бо саме на це такі види імперських методів, як шароварщина, і були спрямовані. Знати свою історію та поринути у культуру. Це є найсильніша зброя в наших руках, яка не здатна підставити під сумніви існування та величність нашої нації.