8 запитань про відновлення Української Держави бандерівцями

Одна з найважливіших подій в українській історії та історії українського націоналістичного руху — Акт Відновлення Української Держави. Чому?

30 червня 1941 року у Львові, Організація Українських націоналістів (Б) під проводом Степана Бандери проголосила Акт. Цим український народ заявив, що бажає сам керувати своїм життям і прагне самостійно захищати свою незалежність у вільній державі.

Саме в цей день у місто зайшли німці, але проголошення мало й історичне значення через те, що змусило нацистів ще на початку окупації частково розкрити свої справжні плани стосовно окупованих східних земель. Це розвіяло сформовану в багатьох політиків ілюзію про "визвольну місію", (Саме так називати себе "асвабадітелями" нацистам подобалось завжди.) Також проголошення підвищило моральну та політичну перевагу ОУН(Б), аби очолити національний рух опору. Також Акт 30 червня задекларував від початку війни бажання величезної кількості свідомих громадян вивести вітчизну до міжнародної політики.

Керівником українського уряду став один із керівників ОУН — Ярослав Стецько. Він отримав благословення від митрополита Андрея Шептицького. Націоналісти обійшли політичних та культурних діячів, яким вдалося уникнути репресій після 2 років радянської влади, та повідомили їм про заплановане. Але проголошена відновлена Українська держава проіснувала лише 10 днів, адже керівники Німеччині агресивно виступали проти Акта, та націоналісти були заарештовані.

Ми пропонуємо ознайомитись з повним текстом Акту перед детальним розбором питань.

м.Львів Український уряд Ч: 1/41 Львів, дня 30 черв[ня] 1941, год. 21-а РІШЕННЯ ч.1 Національних зборів українців Акт відновлення Української держави після 23 років неволі 1.Волею українського народу Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України. Організація Українських Націоналістів, яка під проводом її Творця й Вождя Євгена Коновальця вела в останніх десятиліттях кривавого московсько-большевицького поневолення завзяту боротьбу за свободу, взиває весь український нарід не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Українська Суверенна Держава. Суверенна Українська Влада запевнить українському народові лад та порядок, всесторонній розвиток усіх його сил та заспокоєння всіх його потреб. 2.На західних землях України твориться Українська Влада, яка підпорядкується Українському Національному Урядові, що створиться у столиці України  — Києві з волі українського народу. 3.Відновлена Українська Держава буде тісно співдіяти з Націонал-Соціялістичною Велико-Німеччиною, що під проводом Адольфа Гітлера творить новий лад в Європі й світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації. Українська Національна-Революційна Армія, що творитисьме на українській землі, боротисьме дальше спільно з союзною німецькою армією проти московської окупації за Суверенну Соборну Українську Державу і новий лад у цілому світі. Хай живе Суверенна Соборна Українська Держава,хай живе Організація Українських Націоналістів, хай живе Провідник Організації Українських Націоналістів Степан Бандера! Слава Україні! Героям Слава! [підпис] Ярослав Стецько – Провідник Національних зборів

Як оголошували Акт Незалежності?

О 18:00, у будинку "Просвіти" біля банку "Дністер", на Площі Ринок, 10 у Львові зібрались запрошені. Вже перед зборами зненацька виникло питання, чи варто проголошувати Акт саме зараз. Деякі вважали, що краще зробити це у Києві, але Ярослав Стецько, Василь Кук, і представник митрополита отець Йосиф Сліпий той же час наполягли, що оголошувати треба негайно. Одразу після цього збори було відкрито Ярославом Стецько. Після цього він вийшов на балкон "Просвіти" та зачитав Акт відновлення Української Держави. Потім українці, зібравшись під будинком, заспівали Франкове "Не пора не пора".

Проголошення мало підготовку чи було імпровізовано?

На справді готуватись почали ще у лютому 1941 року. На Великому Зборі ОУН(Б) у квітні, прийняли остаточне рішення про оголошення незалежності після ймовірного початку німецько-радянської війни.

Уповноваженими проголосити Акт Ярослав Стецько та його побратими стали ще до початку німецьо-радянської війни — 14 червня. Наступного ж дня після зіткнення двох тоталітарних режимів 23 червня, група Стецька поїхала із Кракова до Львова. Делегація прибула до місця перед обідом, 30 червня. На передодні війни Україна опинилася в надзвичайно складному становищі через запроваджену антиукраїнську політику Великої Британії, Італії, Франції, СРСР та Німеччини. Тобто етнічні землі України поділили б між іншими державами, а незалежність держави не була вигідна жодній зі сторін. Українські організації в Європі не мали організованості. Ситуація підкріплялась репресивною діяльністю щодо українців Угорщини, Польщі, російського керівництва Радянського Союзу, а також, пізніше, Німеччини.

В аспекті підготовки СРСР Сталін проводив розгром України в 30-ті роки. В аспекті підготовки Німеччини — її керівництво підтримували український націоналістичний рух. Степана Бандеру, та ОУН загалом дуже часто засуджують за співпрацю з німцями, але треба розуміти всі складнощі становища, в якому націоналістичний рух на той момент опинився. 

На початку війни жодних джерел, які ми маємо зараз, не було, а бачити повну картину було неможливо. Здобути ресурсів, щоб ознайомитись з планом кожної з фігур, було просто неможливо, а напередодні війни націоналістичний рух сподівався на нові можливості. Співпраця з німцями на той момент не вважалась актом нацизму, адже кінець війни не був відом нікому. Росіяни дуже часто використовують тезу "Бандера-нацист" саме через цю співпрацю, але такий вислів не є коректним. Співпраця Сталіна та Гітлера також не може бути не згаданою — Пакт Молотова Ріббентропа ідеальне тому підтвердження. 

Сподіваючися, що нацистсько-радянське зіткнення відкриє перед українським народом можливості боротьби за державне усамостійнення України, ОУН співпрацювала з німцями. В той час Англія і Франція поступалися Гітлерові на Заході, сподіваючись, що він, врешті-решт, піде походом на Росію, щоб захопити окуповану нею Україну. Становище було хитким, тому дії повинні були бути рішучими.

Чому "відновлення" а не "проголошення" Незалежності?

ОУН сформувалась на базі Української військової організації та деяких націоналістичних молодіжних рухів. Власне засновниками УВО стала група колишніх офіцерів Дієвої армії УНР, які вперто були готові продовжувати боротьбу за втрачену незалежність. Тому акт "відновлення", а не "проголошення" був більш доречним. Тобто було наголошено, що бандерівці відновлюють незалежну Україну, проголошену 1917 року, й окуповану більшовиками у 1920-му.

Як Степан Бандера був пов'язаний з Актом?

Загально кажучи, його причетність полягала в тому, що він здійснював загальне керівництво над підготовкою Акта. Він був одним зі співавторів тексту. Але фінальні версії редагував Стецько, аж до самої церемонії. Степан Андрійович також санкціонував саме проголошення документа. Невипадково нацисти вимагали дезавуювати Акт саме у Бандери.

Міжнародне визнання?

Представники відновленої Української Держави прагнули міжнародного визнання незалежності, тому міністр закордонних справ Володимир Стахів розіслав оповіщення Німеччині, Італії, Іспанії, та Хорватії, де призначив дипломатичних представників від Української держави, (це ж саме відбулось у Словаччині та Японії). Але через те, що державу у стані легального інституту було знищено німцями майже одразу після формального визнання, Україна не мала змогу укласти повноцінних угод та відносин з іншими країнами. Виходить, що де-юре Українська держава не була визнана й іншими країнами на міжнародному рівні.

Що сталось з Бандерою та Стецьком після 30 червня?

Бандері довелось зустріти проголошення Акту у Кракові, адже його заарештували відразу після відмови скасувати Акт. 9 липня було увʼязнено Ярослава Стецька, а також заарештували так звану "націоналістичну" частину українського правління. Згодом Бандеру та його побратимів було відправлено до концтабору Заксенхаузен, де їх утримували 3 роки — до осені 1944. Але і це був не кінець: 15 вересня 1941 відбулися масові арешти націоналістів по своїй Україні, контрольованій нацистами. Кожен з заарештованих пройшов через концтабори та вʼязниці.