"Закон про п'ять колосків" як головний документ Голодомору

7 серпня 1932 року ухвалили "Закон про п'ять колосків" - так у народі назвали постанову "Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення громадської (соціалістичної) власності". Символічні п'ять колосків тримає в руках скульптура дівчинки, яка знаходиться у Музею Голодомору, - як нагадування про кривавий закон.

Ініціатором розробки та ухвалення постанови був, як не дивно, диктатор Йосип Сталін. 25 липня 1932 року він особисто запропонував видати закон "проти розкрадання кооперативного і колгоспного майна та вантажів на транспорті", оголосив "громадську власність (кооперативну, колгоспну, державну) священною і недоторканою". 

Згідно з постановою, вантажі на залізничному та водному транспорті, а також майно колгоспів і кооперативів (врожай на полях, худоба, припаси, кооперативні склади й магазини) прирівняли до державної власності. За його крадіжку передбачалася найвища міра покарання - розстріл з конфіскацією майна або, за наявності "пом'якшувальних обставин", позбавлення волі на срок не менше 10 років з конфіскацією. Амністію для засуджених за такі злочини постанова вимагала не застосовувати.  "Крадіжкою" вважали навіть знайдені на полі кілька колосків, качан кукурудзи чи кілька картоплин, що залишилися після збору врожаю. Вважалося: нехай краще зогниле, але не дістанеться "класовому ворогу".

Після збиральної кампанії на полі залишалися колоски. Коли люди пасли худобу, вони не мали права підіймати навіть зернинки, що лежить долі. За це кидали до в'язниці. Поля охороняли комсомольці-активісти, а колгоспні комори - сторожі.  Біля полів будували вишки на яких стояли озброєні люди, завданням котрих було "ловити шпигунів"  - згадував Олександр Ковтун, спогади якого зафіксовані в "Національній книзі пам'яті жертв Голодомору" Сумської області. 

Політика була така: якщо не виконав план хлібозаготівель, а в тебе знайшли бодай щось їстівне, отже, ти вкрав і приховав. Таємний помел зерна теж вважався кримінальним злочином і підпадав під дію постанови. Через це жорна селян вилучали або ж розбивали. По суті, закон забороняв селянам розпоряджатися вирощеною власноруч їжею. Своєрідний пік застосування карального "Закону про п'ять колосків" припадає на завершальний етап хлібозаготівельної кампанії кінця листопада 1932 - січня 1933. Саме в цей період, вичерпавши так звані "видимі припаси хліба", влада починає виконувати заготівельний план, вилучаючи у селян "розкрадений, незаконно розданий і прихований хліб".

"Закон про п'ять колосків" став одним із ключових документів Голодомору, адже позбавив українців права на порятунок. Його ухвала стала смертним вироком мільйонам українців. Коли забирали все до останньої зернини, тих, хто намагався вижити, судили як ворогів. У розпал Голодомору нерідко траплялося, що "Закон про п'ять колосків" застосовували у буквальному розумінні слова до селян, які помирали від голоду. Приміром, в Арбузинському і Гросулівському районах Одеської області "крадії" навіть не дожвали до розгляду справ у суді та помирали від виснаження. 

За інформацією, оприлюдненою в 1988 році газетою "Правда" неповні п'ять місяців після ухвалення "Закону про п'ять колосків", за його статтями було засуджено 54 645 осіб. З них 2 110 до страти. Карали й дітей, які намагалися знайти хоч якусь їжу.

Постанова була чинною до 1947 року, поки її не замінив Указ Президії Верховної Ради СРСР "Про кримінальну відповідальність за крадіжки державного суспільного майна", що встановлював відповідальність - покарання варіювалося від 5 до 25 років залежно від тяжкості злочину.

Авторка: Анна Данілова