Зазвичай, в українській культурі, завжди існували міфічні істоти. Про них знали усі вдома. Вони наповнювали хати, озера, річки і ліса добрими, або злими силами.
Сама українська міфологія довольно сумна, бо в неї більше поганих істот ніж добрих.
Тож зараз ми можемо дізнатись, які ж насправді міфічні істоти наводили жах на наших предків, а які навпаки оберігали нас та наш дім.
1. Вій - мабуть найпопулярніший персонаж української міфології.
Вій - це персонаж української демонології, який має густі, важкі та довгі вії (повіки), через які він зовсім нічого не бачить. Його погляд руйнівний. Коли нечиста сила підіймає йому вії, він їх одразу вбиває своїм поглядом.
Коли його слуги підіймають його вії вилами, він вбиває того, на кого одразу подивиться. Його погляд може зруйнувати хату.
В етнографії (суспільствознавча наука, об'єктом дослідження якої є народи, їхня культура і побут, походження (етногенез), розселення, процеси культурно-побутових відносин на всіх етапах історії людства.) є таке припущення, що саме з цим образом пов'язані по вір'я по типу "не добрі очі та зурочення, що від злого погляду все гине та псується".
Також можливо, що Вій це дух вітру, — з ним пов'язували смерчі та вихори. Згідно з окремими етнодослідженнями, прообразом Вія був половецький хан Боняк, «шолудивий Буняк», який 1096 року здійснив напад на Київ.
Разом з тим існує думка, що Вія як окремого персонажа не існувало до Гоголя. Також у Гоголя не погляд Вія вбиває головного персонажа Хому, а Хома сам гине від власного страху. Український філолог-науковець Володимир Звиняцьковський припускає, що образ Вія справді не запозичений Гоголем як народний міф, а є плодом його власної словотворчості, заснованої на знанні етимології слова «війє» — ярмо, яке не можна з себе зняти.
2. Мавки (нявки) — міфічні істоти жіночої статі, що уособлюють душі дітей, котрі народилися мертвими або померли нехрещеними. В різних джерелах кажуть по різному, деякі кажуть що мавки (нявки) є також дівчини утопленки, а деякі що це діти яких задушила матір.
Уявлення про Мавок побутують у Карпатах, на Подуллі та Волині.
Її також часто порівнюють с лісовою русалкою.
Сама Мавка виглядає як дуже гарна, та приваблива дівчина з оголеним тілом, ще її описують в сорочці яка ледь покриває тіло, а також з довгим волосям, іноді це волося описується з листя, бо це лісова істота, так само як в русалок з водоростей.
Щоб вберегти себе від її чар, потрібно було взяти оберіг часник, цибулю або полин. А ще вивернути на собі сорочку.
Тамара Скрипка виводить образ таємничої лісової чи морської русалки-мавки в історії української літературної традиції з «Енеїди» Івана Котляревського. Очевидно, морських античних сирен письменник назвав мавками відповідно до «українізації» Вергілієвих реалій. Згадуються морські мавки і у Євгена Гребінки: «Ущухнуло море, і хвилі вляглися; / Пустують по піні мавки…».
Мавка — головний персонаж драми-феєрії Лесі Українки в «Лісова пісня». Її образ втілив роздуми письменниці про роль краси і вірності, про роль мистецтва у пробудженні духовних сил людини, у її піднесенні до розуміння власного призначення на землі. А ще є «Мавка» — твір Івана Франка, який сам автор назвав казкою, однак в літературознавстві розглядається як психологічна новела. Основні джерела образу мавки у Івана Франка й Лесі Українки — фольклорно-міфологічні. Серед іншого вони запозичують образ дріад, яких в художній традиції відтворюють як вродливих покровительок дерев. Всупереч народній традиції, де мавка персонаж демонологічний — в творах письменників вона естетизується, підкреслюють не лише її зовнішня принадність, але й гуманізм.
3. Доля — образ вітчизняної міфології, який у народних повір’ях асоціювався зі щастям.
У слов'янській міфології цей термін уособлював щасливий життєвий шлях, вдачу. Вважалося що доля була данною богом силою для подалання труднощів у житті. Доля, якщо вона була щаслива, описувалась як молода дівчина чи бабуся, здається це пов'язано також з тим, що вважалось, що доля приходить у момент народження і супроводжувала людину до смерті. Якщо доля була нещаслива, то її частіше за все описували як жебрачку в рваному та брудному одязі.Доля дається людині передусім матір'ю, обумовлена родом, предками і визначається рожаницями.
Спочатку саме слово "бог" мало значення «доля». Повір'я про Долю пов'язані передусім з осмисленням індивідуальної.
Інше персоніфіковане втілення щастя — зустріч, протиставлення нещастю - невстрече. Зустріч уявляли в обліку молодої гарної дівчини-ткалі, котра плете золоту нитку людської долі яка допомогала усім. Протилежністю є Незустріч - Невстреча, сива стара бабця з сумним поглядом та втомленнім гірким обличам. Вона теж ткаля, але пряде вона занадто тонку нитку долі, яка часто рветься.
© Emily Balivet, США, 2014
дякую, дуже цікава інформація ❤️
ВідповістиВидалитиДякую! Дуже змістовна та цікава інформація
ВідповістиВидалити