Що означає "воювати за правилами" і як у 21 столітті порушуються "закони війни"?

Початок
Як часто вивчаючи підручник історії, ви бачили жахливе слово “війна”? Правильно, практично завжди і в будь-який період історії люди перебувають у стані війни (релігійної, завойовницької, революційної, торгової, тощо). Війни призводили як до світанку держав та технологій, так і їх повного знищення. Свого часу пруський воєначальник Карл фон Клаузевіц написав у своєму трактаті "Про військове мистецтво": "війна є продовження політики іншими словами"

Як люди прийшли до того, що потрібні Закони війни?

У давнину війна не підлягала ніякому контролю, крім того, який здійснювали самі воїни, і будь-які обмеження, які вони могли б застосувати на свої власні дії на полі бою, були б викликані військовою необхідністю, а не якоюсь вірою в те, що нападати на цивільних осіб чи вбивати військовополонених було неправильно, не кажучи вже незаконно.

Наприклад, загарбники-вікінги в 11 столітті не знали поняття про захист цивільного населення від нападів або пограбувань, і вони зазвичай не захищали і не звільняли захоплених ворожих вояків. І не було жодних причин, чому вони повинні це робити: між державами не було укладено жодних договорів, що забороняють жорстокі дії у бою, і не було розроблено єдиної практики серед держав, які вважали себе цивілізованими, щоб уникати такої поведінки.

Перші спроби створення “Законів війни”

Можливо для Вас буде дивно, але перші спроби пом'якшити наслідки війни, а також контролювати поведінку окремих осіб і націй на війні призводять нас до давньоіндійського епосу Махабхарате і Торі (П'ятикнижжя Мойсеєво). Махабхарата описує прийнятну поведінку на полі битви в такий спосіб: “Не слід атакувати колісниці пішими військами; воїни на колісницях мають атакувати колісниці. Ніякий колісничий не повинен нападати на нещасного пішого воїна, ні лякати його, ні перемагати його... Війна повинна вестись заради завоювання володінь; не можна злитися на ворога, який намагається його вбити…”

У Торі можна знайти закони, що обмежують розмір збитків навколишньому середовищу. Вони дозволяють тільки вирубку дерев неплодоносних для використання в облоговій операції, в той час, як плодоносні дерева повинні бути збережені для використання як джерело їжі: "Якщо довгий час будеш тримати в облозі місто, щоб завоювати його та взяти його, то не псуй дерев його, від яких можна харчуватися, і не спустошуй околиць, бо дерево в полі не людина, щоб могло піти для тебе на зміцнення. Тільки ті дерева, про які ти знаєш, що вони нічого не приносять у їжу, можеш псувати та рубати, і будувати укріплення проти міста, яке веде з тобою війну, доки не підкориш його."

Закони стосувалися не лише самого процесу війни, вони також торкалися, наприклад, прав жінок-полоненок: "Жінки-полонянки, які були змушені вийти заміж за переможців війни, не могли бути продані як рабині."

А хіба люди дотримувалися цих "законів війни"?

У вас на цьому моменті могло скластися враження, що люди ще давно зрозуміли, що треба зробити “склепіння правил”, і почати їх дотримуватись, щоб уникнути зайвих жертв як серед військових, так і цивільних. Погодьтеся, історія не була б історією, якби люди не знаходили способів оминати ці закони. Найкращим та найвідомішим прикладом є Хрестові походи.

Буде важливим нагадати причини цих походів, а також контекст ситуації в Європі. У 677 році Єрусалим опинився під владою арабів. Місто було священним місцем не тільки для християн, але і для юдеїв та мусульман. І якщо спочатку араби не перешкоджали тому, щоб християнські паломники відвідували Святе місто, то з приходом до влади турків-сельджуків ситуація змінилася. 1071 року вони закрили доступ до Єрсуалиму «невірним», тобто християнам.

На той час Європа переживала глибоку кризу. Посуха та неврожай протягом кількох років призвели до того, що феодали не могли платити лицарям за їхню службу. З іншого боку, наприкінці XI століття Європі гостро стояла проблема перенаселення. Лицарі почали займатися пограбуванням, обкладати поборами села. Назріла необхідність спрямувати їхню войовничу енергію в потрібне русло. Тим більше, що Римо-католицька Церква прагнула поширити свій вплив на східне Середземномор'я.

Погодьтеся, весь цей опис украй нагадує нам початок війни. Але чому ж це називається Хрестовим ПОХОДОМ? Відповідь насправді вкрай проста. У середньовіччі “закони війни” поширювалися лише християн, тому щодо християн всі закони дотримувалися, тоді як для “невірних”(арабів) ці закони не діяли. Власне, це і є причиною, чому це не називали війною, а “Справою святої землі”.

Як підсумок, можна сказати, що люди завжди, на жаль, знаходили хитрощі для порушення будь-яких правил, у тому числі й військових. У ті часи розвинуті держави часто виправдовували свої війни проти менш розвинених держав релігією. І це дозволяло народу вірити у звані “визвольні операції” своїх держав.

Як з'явилися сучасні “Закони війни”:

Думаю, що багато читачів чули про Женевські конвенції. Це, напевно, найвідоміший і чинний на сьогоднішній момент документ, який встановлює Закони Війни. Для більш детального та цікавого ознайомлення із цими законами я пропоную подивитися відео від Міжнародного Комітету Червоного Хреста, де все дуже наочно та зрозуміло пояснено.

Яка ефективність цих законів у 21 столітті? 

Чи порушуються ці закони на війні в Україні? На жаль, не можна сказати, що ці закони виконуються навіть у 21 столітті. Варто лише згадати кількість жертв серед мирного населення в Лівії, Іракській війні, війні в Сирії, або тортури у в'язниці Гуантанамо. Але навіть якщо ці закони часто не дотримуються, це не означає, що порушники залишаться безкарними. В Україні продовжує гинути величезна кількість людей через війну, яку розпочала росія. Усьому світу відомо про злочини, що скоюються на території незалежної держави щодня, тому кожен порушник постане перед судом.