Під впливом масової дерусифікації, памʼятники російських митців в українських містах зносять, російську літературу вилучають зі шкільної програми, а перехід на українську вже не здається дивним — відтепер це норма. Вулиці українських міст також не позбавлені українізації. Наприклад, за результатами голосування у додатку "Київ Цифровий" вже виведені ймовірні майбутні назви вулиць міста.
Будь-хто може взяти участь в подібних голосуваннях на платформах міста. Зараз саме час долучитись, бо подібні зміни тільки здобувають популярності. Одночасно з цим можна зустріти безліч протилежних думок. Мешканці Одеси виступають проти знесення памʼятника Катерини II, аргументуючи це тим що безліч росіян — частина нашої історії, і подібні дії — зневага до людей поза політикою.
Ми пропонуємо розібратись на прикладах, чи є безліч шанованих нами росіян корисними для України, чи позитивно вплинули вони на нашу історію, та чому українці надають їм такої поваги.
Важливість памʼятника Пушкіну в Одеси мешканці завжди аргументувати тим, що поет любив це місто, жив там 13 місяців, та описав місто в одному з творів, завдяки чому, на думку деяких, Одеса здобула "грамоту на безсмертя". Завдяки цьому в Одесі існує музей ім. А.С. Пушкіна, його шанують мешканці міста, і саме йому встановлюють безліч памʼяток і памʼятник.
Але що саме Пушкін зробив для, Одеси, oкрім того, що жив там?
Відповідь проста — нічого. Неможливо скасовувати факт того, що він описав в своєму творі Одесу. Але чи вплинуло це позитивно на територіальну цілісність України? Одеса зараз є улюбленим містом багатьох росіян, шануючих її неповторний колорит та дух. Але "одеський" має величезну різницю з "українським", про що російські письменники обирали не говорити, не сприймаючи Україну як незалежну та самостійну державу, зневажливо ставлячись до українського народу.
Україна має чимало героїв, памʼятників яким ми не встановили, але російському письменнику достатньо було прожити в місті рік, згадати його у своєму творі, — і мешканці Одеси надають йому більше поваги, ніж героям України, про безліч яких навіть не чули.
Ще за часів російської імперії спільна культура ставала "соціальним клеєм" — інструментом зближення так званих "братніх народів", які на справді не мають спільної культури та менталітету, а єдиний спільний елемент історії — відносини загарбника та держави, на чию незалежність посягають. Російські письменники створювали штучне враження однакової мови, інфопростору та побуту.
Приклад цьому зараз — українці, обираючи своїми лідерами думок російських активістів та блогерів, які слухають російську музику, яка на разі спонсорує війну. Такий самий "соціальний клей" використовувала і радянська влада. В кіно не ставили акцент на окремій нації, а штучно створене кліше радянської людини є ідентифікатором багатьох націй і зараз. Це пряма загроза Україні як незалежній нації. Багатьох українських митців ідеологи рф стали називати своїми. Наочний приклад — Гоголь, який став російським для всього світу тільки тому, що навчався в Петербурзі та писав твори російською.
Саме так Україна і страждає від перебування з росією в одному інфопросторі. Як споживаючи контент сотні років тому, так і зараз, що утворює ілюзію того, що обидва народи чимось схожі.
Але яке ставлення російські митці мали до українців насправді?
Вони змальовували українців як малограмотних
"Ох эти мне хохлы! Ведь бараны — а либеральничают по имя галушек и вареников со свиным салом!" - літературний критик Віссаріон Бєлінський
Також висміювали українську мову
— Слова «кит» у них не может быть, потому что на Украине не водятся киты, а в России всего много. В Белом море киты есть…" — Михайло Булгаков, народженний в Україні
Також кепкували український світогляд
"Хохлы упрямый народ; им кажется великолепным всё то, что они изрекают, и свои хохлацкие великие истины они ставят так высоко, что жертвуют им не только художественной правдой, но даже здравым смыслом." (А.П. Чехов. з листа А.С. Суворину 1893 р. Москва)
Принижували за прагення до незалежності
скатертью вам, хохлы, и рушником дорога.
Ступайте от нас в жупане, не говоря в мундире,
по адресу на три буквы на все четыре стороны.
с ляхами ставят вас на четыре кости, поганцы.
Как в петлю лезть, так сообща, сук выбирая в чаще,
а курицу из борща грызть в одиночку слаще?" Іосиф Бродський
Заперечували існування українців як нації
Порівняти наративи російських митців з українськими не складно, і спитати себе, чи не варто замінити літературу, що принижує українську культуру на безліч письменників, які віддали Україні життя і висловлювали лише любов та гонор. Виховуючи любов до Батьківщини в новому поколінні, варто думати про те, який вплив наративи певних авторитетів можуть привнести українцям.
Але що ж читатимусь українські школярі, якщо російських та білоруських письменників більше не буде?
Ми наведемо декілька прикладів, які чудово показують те, що для українських школярів це буде чудовим шансом поринути у світову літературу, розширити світогляд та надати більшої пошани українським письменникам.
Пушкіна замінять віршами Ґете, Бернса, Гейне, Ронсара та польського поета Адама Міцкевича.
А замість поем цього російського автора школярі тепер читатимуть Джейн Остін («Гордість і упередження»), Віктора Гюго («Собор Паризької Богоматері»), Шарлотту Бронте («Джейн Ейр»), Дж. Конрада («Серце пітьми»).
«Майстер і Маргарита» Булґакова поступиться місцем «Чумі» французького філософа-антифашиста Альбера Камю.
Але чи кожен памʼятник повинно бути знесено?
Найпопулярнішим аргументом серед мешканців Одеси є аргумент, що місто було створено Катериною II.
Чи так це дійсно?
Міф про створену Катериною Одесу існує вже понад 100 років. Відвідуючи екскурсії, вчитуючись в брошури, можна побачити наратив про Катерину, як засновницю міста. Але на справді Хаджибей був окупованим та переназваним в Одесу. На той момент територія вже мала своє населення та історію, але ці згадки було знищено та переписано, а Катерину II проголошено засновницею міста, яке на справді було привласнено.
Окрім цього, Катерина II була катом українського народу, про що свідчить чимало історичних фактів.Під її приводом в Україні було запроваджено кріпацтво, що прирівнюється до рабства, знищено Запорізьку Січ, та геноцид кримськотатарського народу. Зокрема вона виступала проти ідеї України як незалежної держави та проводила політику русифікації українців, завдяки чому, безліч знаходиться в російському інфопросторі та виступає проти знесення памʼятників та українізації. Памʼятник Катерині вже було знесено комуністами та заново встановлено українцями, які продовжувати шанувати катів українського народу.
Тією ж самою політикою зараз займаються володимир путін. Але ми не уявляємо собі памʼятник подібних людей, — катів українського народу, бо маємо гідність та здоровий глузд. Тоді логічне питання, яке має задати собі кожен українець: в чому різниця між діями 200 років тому і зараз, і чому подібні залишки жахливих періодів повинно бути знищено, а не шановано в центрі міста?
Сприйняття подібних ситуацій можна прирівняти до встановлення в Києві пам'ятників Сталіну, або памʼятник Адольфу Гітлеру в Ізраїлі, — це ніколи не було підтримано народом. Але за аналогічні дії виступала Катерина в українському питанні, і саме тому українці, що мають гідність, виступають за знищення цих залишків геноциду.
Ми розібрали дане питання на прикладах, привели цитати як докази, і довели, що дерусифікація у будь-якій галузі зараз на часі та доречна. Але останнє питання, яке може зʼявитись: чому українці взагалі так шанують росіян, які роками знищували, заперечували їх існування як нації, та влаштовувати геноцид століттями? Чому в медіапросторі настільки розповсюджений термін "хороший руській" і звідки в українців таке бажання шукати цих росіян там, де їх ніколи не було?
Відповідь на це питання — комплекс меншовартості, який вирощували в українцях протягом століть. Українську мову забороняли приблизно 134 рази. Стаття з повною історією лінгвоциду вже видана на нашому сайті.
Українцям віками не дозволяли друкувати, читати та писати мовою. Її забороняли в школах та університетах, змушували відмовлятись від неї. Українців роками запевняли в тому, що їх мова — "сільська", і є ознакою відсутності культурної освіченості. Нашу історію переписували, спотворювали. Церкви та будівлі у стилі козацького бароко знищуватись, і в результаті українцям стало соромно переходити на українську мову і зараз.
Україна сторіччями була російською провінцією, яка сприймалась як місцевість бідних селян, наївних дівчин, якими користувались. Це сприяло тому, що росія для України здобула образ "старшого брата", чий дозвіл потрібно отримувати. Її культура велика, а культура України маленька. І невпевненість у величчі своєї нації, навіть тоді, коли правда перемогла, змушує нас шукати гарних людей серед тих, хто черговий раз намагається знищити наш народ.
Українці продовжують дивитись російських лібералів, та шукати серед них розуміння. Відносини імперії та провінції між росією та Україною збереглись навіть зараз, коли ми неусвідомлено шукаємо підтримку серед так званого "братнього народу".
Що ми можемо зробити?Позбутись цього. Припинити шукати допомоги та порозуміння серед країни-терориста. Відчути гордість та повагу до своєї нації та обирати лідерів думок серед співвітчизників.
Немає коментарів:
Дописати коментар
При створенні коментаря просимо дотримуватися поваги один до одного. Коментарі, які підтримують війну, нещадно видалятимуться.